ХМАРА, и, ж. 1. Скупчення краплин води, кристаликів льоду та їхньої суміші в атмосфері у вигляді суцільної маси світлого або темного кольору, що несе дощ, град, сніг. І блідий місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Шевч., І, 1963, 3); Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град (Коцюб., І, 1955, 54); Сумно по гаю осиковім тіні блукають похилії, тіні від хмар дощових (Л. Укр., І, 1951, 281); Все небо було в великих темних клубах хмар (Ів., Ліс. казки, 1954, 157); *У порівн. Як та хмара, гайдамаки Умань обступили Опівночі (Шевч., І, 1963, 132); Густе гілля горіхів позвішувалось, як хмара, а зверху поплутався по гіллі виноград (Н.-Лев., III, 1956, 266); Чорні думи, горе серця, крутяться тут, над головою, висять хмарами, котяться туманом, і чуєш коло себе тихе ридання, немов над вмерлим ... (Коцюб., II, 1955, 32).

^ Перисті (пірчасті, пір'їсті, пір'ясті) хмари див. перистий, пірчастий, пір'їстий, пір'ястий; Перламутрові хмари див. перламутровий; Сріблясті хмари див. сріблястий; Суха хмара див. сухий.

@ [Аж] до [самих] хмар; [Аж] до [самої] хмари; [Аж] під [самі, самісінькі] хмари - дуже високо. А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари (Шевч., І, 1963, 118); На крайній найвищій горі, неначе на п'єдесталі, стирчить ще одна тераса, немов величезний престол піднімається під самісінькі хмари (Н.-Лев., II, 1956, 398); [Поет:] Бачили ви, як велике багаття Кида вогонь аж до хмар (Л. Укр., І, 1951, 105); Прощайте ж, соснові ліси, Рости вам під хмари (Дор., Серед степу.., 1952, 101); Аеростатів загороди готові знятися до хмар (Сос., II, 1958, 442); Витати у хмарах див. витати; До хмар пнутися; У хмару заходити - чванитися, хизуватися, виявляти погорду перед ким-небудь. [Сторчак:] До хмар Горновий і Яшка пнуться (Зар., Антеї, 1961, 34); Жити у хмарах (за хмарами, наче за хмарами); Заноситись за хмари - те саме, що Витати у хмарах (див. витати). - Цей [Огнєв] любить у хмарах жити, а ми на землі (Корн., II, 1955, 11); [Ватутін:] А може, й ми з тобою заносимось за хмари Га Брати Київ не з Букрина, а з Вишгорода, звідти, звідки не чекають німці. Що, не вийде (Дмит., Драм. тв., 1958, 83); - Хороша він, чесна людина, але жив наче за хмарами (Тулуб, В степу.., 1964, 45).

2. чого, яка. Суцільна маса, клуби дрібних летючих частинок чого-небудь (диму, пару, пилу, снігу тощо). Встає пожар, і диму хмара Святеє сонце покрива (Шевч., II, 1963, 86); Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все (Коцюб., II, 1955, 124); Десь опівдні зі степу повіяла хурделиця, несучи хмари снігу (Зар., Світло, 1961, 58); Стелеться землею газова хмара, вповзає в спустілий окоп (Довж., І, 1958, 36).

3. кого, чого, перен. Величезна кількість, безліч, маса кого-, чого-небудь. З гори аж до греблі суне поволі хмара народу (Коцюб., II, 1955, 8); Цілі хмари мавп повисли на гіллі (Ю. Янов., II, 1958, 85); Над широкими дунайськими плавнями вирує хмара гайвороння (Чаб., Балкан. весна, 1960, 185); Ціла хмара довгих стрічок посипалась з спини на плечі, на груди, на руки (Н.-Лев., II, 1956, 67); - У цьому бою я зробив дуже цікаві спостереження..- У тебе після кожного бою ціла хмара ідей,- зауважив Сагайда (Гончар, III, 1959, 62); // у знач. присл. хмарою. У великій кількості. Нахватав [писар] понятих.., сторожів! Набігли хмарою до Макухи... (Кв.-Осн., II, 1956, 301).

@ Хмара хмарою: а) дуже багато; безліч. Коли сказать, що підвід двадцять їх тут було, то, єй же то богу моєму! більш: хмара хмарою (Кв.-Осн., II, 1956, 9); б) (хто) дуже сумний, похмурий хтось. Гляну на Чайчиху - хмара хмарою! (Вовчок, І, 1955, 265); Хмарою сунути див. сунути.

4. тільки одн., перен. Уживається для вираження якого-небудь стану, настрою людини (тривоги, суму, задуми і т. ін.). - Ха, ха, ха! - засміявся і собі молодший, рад, що хоч таким способом прогнав хмару з чола старшого брата (Фр., III, 1950, 10); [Роман:] Хведоню! Ти прогнала хмару з душі моєї і освітила її! Ти мене переродила!.. (Кроп., II, 1958, 54); Темна хмара набігла на пожовкле обличчя Дикуна, і він замовк, потупивши очі (Добр., Очак. розмир, 1965, 382); - Ось як, - сказав Станбу, і по його чолі пробігла темна хмара (Чаб., Балкан. весна, 1960, 428).

@ Мов [темною] хмарою оповитий - дуже сумний, похмурий хтось; Наганяти (нагонити, нагнати) чорну хмару див. наганяти; Хмара повила див. повивати; Як (мов, наче) [чорна, грозова] хмара - дуже сумний, похмурий хто-небудь. А Чайчиха, щодалі, усе вона хмурніша - от мов хмара чорна (Вовчок, І, 1955, 261); Усі нервувалися. Абрум ходив мов хмара. Він і так був чорний уже кольором своєї раси, а тут іще потемнів (Хотк., І, 1966, 157); [Ганна:] На Семенівку вдарив [довгоносик]. [Марина:] Еге, я як почула, на коня - і туди. Дивлюсь - Очерет мов хмара, ледве поздоровкався зі мною (Корн., II, 1955, 77); Місяць ходив Йонька як хмара грозова (Тют., Вир, 1964, 7).

5. перен. Небезпека, нещастя, біда, що насуваються, загрожують кому-небудь. А якщо, не дай боже, темні хмари щоденного життя зійдуться докупи і загородять Вам битий шлях до нас,- то хай грім святий і огненна блискавиця розіб'ють їх і розіллють теплим дощем, щоб Вам легка доріженька не курилася! (Мирний, V, 1955, 415); Він знав, що страшна хмара наступає доконешне [доконечно] на його голову (Н.-Лев., VII, 1966, 164); Давно війни минула хмара (Мал., Серце.., 1959, 220); Залишився я живий і пішов знову до свого загону, бо обрії раптом потемніли і чорні хмари насунулись на наш радянський берег, а простіше кажучи - почався наступ денікінських армій на Москву (Ю. Янов., II, 1958, 252)

@ Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари див. збиратися; Нависають (нависли, скупчуються, скупчилися і т. ін.) хмари над ким -чим - те саме, що Збираються (збиралися, зібралися) чорні хмари (див. збиратися). - Скажи, хай приїжджає сьогодні на збори, бо наді мною нависли хмари (Зар., Антеї, 1962, 124); Чорні хмари другої світової війни скупчувалися над земною кулею (Наука.., 4, 1970, 39).