гноблений
ГНОБЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до гнобити 1. Раніше гноблені і відсталі нації назавжди покінчили з віковою економічною і культурною відсталістю, піднялись до рівня передових, соціалістичних націй (Ком. Укр., 1, 1962, 33); // у знач. прикм. Кров гнобленого класу закипіла в його [листоноші] жилах (Ю. Янов., IІ, 1958, 206); // у знач. ім. гноблений, ного, ч. Той, кого пригноблюють. В суспільстві, різко поділеному на стани, класи, гнобителів і гноблених, Шевченко відстоював повну рівність людей (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 159); Як це не дивно і протиприродно - жменька гнобителів їде на спинах гноблених, і ця дивовижна мандрівка триває тисячоліття (Вільде, Сестри.., 1958, 14).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | гноблений | гноблена | гноблене | гноблені |
Родовий | гнобленого | гнобленої | гнобленого | гноблених |
Давальний | гнобленому | гнобленій | гнобленому | гнобленим |
Знахідний | гноблений, гнобленого | гноблену | гноблене | гноблені, гноблених |
Орудний | гнобленим | гнобленою | гнобленим | гнобленими |
Місцевий | на/у гнобленому, гнобленім | на/у гнобленій | на/у гнобленому, гнобленім | на/у гноблених |