кучерики
КУЧЕРИКИ, ів, мн. (одн. кучерик, а, ч. ). Зменш.-пестл. до кучері. - Пам'ятаєш, серце Іванку, як ми сходились тут, у сему [сьому] лісі: .. я закладала свої руки тобі за шию та й цілувала кучерики любі? (Коцюб., II, 1955, 345); Дрібно-дрібно закручені кучерики з мідними переливами й невеликі блакитні усміхнені очі пасували саме до такої рожевої шкіри, яка була в Сташки (Вільде, Сестри.., 1958, 378); Людмилі Степанівні ще немає тридцяти років, та в неї вже блищить сивий кучерик, якраз над лобом (Донч., IV, 1957, 46); * Образно. [Мавка:] В гаю я зривала кучерики з хмелю... (Л. Укр., III, 1952, 208).
кучерик
КУЧЕРИК див. кучерики.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кучерик | кучерики |
Родовий | кучерика | кучериків |
Давальний | кучерикові, кучерику | кучерикам |
Знахідний | кучерик | кучерики |
Орудний | кучериком | кучериками |
Місцевий | на/у кучерику | на/у кучериках |
Кличний | кучерику | кучерики |