мітко
МІТКО, рідко. Присл. до міткий. [Коваль:] Рушнице моя, гаківнице!.. Стріляй же мітко, влучай хвацько (Крон., V, 1959, 21); * Образно. Оком і словом стріляєш ти [дівчино] мітко (Фр., X, 1954, 76); Цю взаємодію [поезії й життя] схоплював він [Т. Шевченко] гострим оком своїм поетичним так мітко й безпомильно, немовби перед ним увесь час побільшуюче скло стояло, а він би у теє скло дивився (Тич., III, 1957, 123).
мітка
МІТКА, и, ж. І. Знак, зроблений на кому-, чому-небудь. Той не сталевар, хто розпеченою сталлю не мічений... Кажуть, що раніше з цієї мітки починалося життя на заводі (Руд., Вітер.., 1958, 288); - Мітку шукай. Знайшли помічені дерева і до самого обіду працювали справно, без жодного перекуру (Тют., Вир, 1960, 243).
2. Дія за знач, мітити1. Мітка [атома] найпростіше досягається добавкою незначної кількості радіоактивного ізотопу (Наука.., 5, 1959, 21).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | мітка | мітки |
Родовий | мітки | міток |
Давальний | мітці | міткам |
Знахідний | мітку | мітки |
Орудний | міткою | мітками |
Місцевий | на/у мітці | на/у мітках |
Кличний | мітко | мітки |