супонити
СУПОНИТИ, ню, ниш, недок., перех. 1. Стягати супонею хомут, запрягаючи коня. * Образно. [Тетяна:] Це так [у корсет] невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей! ..Ой, рятуй, задавить супоня! Клич ту молодицю, що мене супонила... (К.-Карий, III, 1961, 76).
2. розм. Шмагати, бити (перев. ременем). Ну його шмагать малахаєм.. Супонив, супонив [шляхтич], поки він не зомлів (Стор., І, 1957, 132).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | супоню | супонимо |
2 особа | супониш | супоните |
3 особа | супонить | супонять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | супонитиму | супонитимемо |
2 особа | супонитимеш | супонитимете |
3 особа | супонитиме | супонитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | супонив | супонили |
Жіночий рід | супонила | |
Середній рід | супонило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | супоньмо | |
2 особа | супонь | супоньте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | супонячи | |
Минулий час | супонивши |
супоня
СУПОНЯ, і, ж. Ремінь, яким стягають хомут, запрягаючи коня. - Загнув батько дугу, Тягне мати супоню, А ти зав'яжи.. , доню (Шевч., І, 1951, 129); Юхим довше затримав погляд на парубкові, який міцно в'язав супоню, неначе ворога свого мотузував (Ле, Ю. Кудря, 1956, 23); * Образно. Хай змиє з нас рідна, пролита вже кров Знаки від рабської супоні, І в січу славетну ми ринемо знов... До броні, слов'яни, до броні! (Стар., Поет. тв., 1958, 39); * У порівн. Він таки добре зголоднів за дорогу, живіт стягло, як супонею (Тют., Вир, 1964, 434).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | супоня | супоні |
Родовий | супоні | супонь |
Давальний | супоні | супоням |
Знахідний | супоню | супоні |
Орудний | супонею | супонями |
Місцевий | на/у супоні | на/у супонях |
Кличний | супоне | супоні |