безбач
БЕЗБАЧ, БЕЗБАШ, присл., діал. 1. Без мети, врозбрід. Вбога царина змарніла. Сіножаті - пожари, Череда он зачуміла Бреде безбаш по горі (Манж., Тв., 1955, 72); Ось гноми безбач дріботять, Іти у парах не хотять (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 234).
2. Наосліп, не дивлячись. Навмання перегортав [Мамай] сторінку за сторінкою, помацав безбач томики Скаррона та Сореля (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 70).