бовть
БОВТЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає сплеск води (або якоїсь іншої рідини). Серед тієї темряви ясно й виразно розносилося: бовть! (Н.-Лев., II, 1956, 91); "Бовть!" - сказав - вода, ковтнувши камінчик.., (Коцюб., II, 1955, 314).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бовтнути 3. Бовть, мов козел у воду (Укр.. присл.., 1955, 254).