вилущений
ВИЛУЩЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до вилущити 1. Йому [коневі] давали вилущені горіхові зерна, персики, виноград, і він усе охоче поїдав (Гончар, І, 1954, 83); Воляча сила вкладена в його руки: застукає когось на шкоді, свисне кулаком поміж щелепи, і вилущені зуби вилітають на землю (Стельмах, Хліб.., 1959, 298).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | вилущений | вилущена | вилущене | вилущені |
Родовий | вилущеного | вилущеної | вилущеного | вилущених |
Давальний | вилущеному | вилущеній | вилущеному | вилущеним |
Знахідний | вилущений, вилущеного | вилущену | вилущене | вилущені, вилущених |
Орудний | вилущеним | вилущеною | вилущеним | вилущеними |
Місцевий | на/у вилущеному, вилущенім | на/у вилущеній | на/у вилущеному, вилущенім | на/у вилущених |