відвітний
ВІДВІТНИЙ, а, е, заст. Який є відповіддю на що-небудь або містить у собі відповідь. Як же усе староста розказав і прийшлося батькові одвітне слово казати, вона так і припала до дверей (Кв.-Осн., II, 1956, 57); На мій рух жінка не одповіла одвітним рухом (Коцюб., II, 1955, 404); Голова ради обвів усіх казахів схвильованими чорними очима. У багатьох очах він зустрів гарячі відвітні вогники (Донч., І, 1956, 116).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | відвітний | відвітна | відвітне | відвітні |
Родовий | відвітного | відвітної | відвітного | відвітних |
Давальний | відвітному | відвітній | відвітному | відвітним |
Знахідний | відвітний, відвітного | відвітну | відвітне | відвітні, відвітних |
Орудний | відвітним | відвітною | відвітним | відвітними |
Місцевий | на/у відвітному, відвітнім | на/у відвітній | на/у відвітному, відвітнім | на/у відвітних |