відчуження
ВІДЧУЖЕННЯ, я, с. Дія і стан за знач. відчужити й відчужитися 1. Художньо зображуючи потворне в дійсності, відчуження людської особи і засуджуючи потворне, автор уже цим бореться за прекрасне (Рад. літ-во, 2, 1957, 13); Коли ж зустріла [Христя] якось [Борового].., зміряла його потемнілим, сповненим докору і відчуження поглядом (Грим., Незакінч. роман, 1962, 18); Конфіскація означає відчуження власності без відшкодування (Ленін, 6, 1949, 385).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | відчуження | відчуження |
Родовий | відчуження | відчужень |
Давальний | відчуженню | відчуженням |
Знахідний | відчуження | відчуження |
Орудний | відчуженням | відчуженнями |
Місцевий | на/у відчуженні | на/у відчуженнях |
Кличний | відчуження | відчуження |