гид
ГИД, ч., розм., рідко. 1. род. у. Нечисть, бруд. Там зчищають грязь, а наші купу превелику нагорнули, мов зібрали гид з усього ринку (Сл. Гр.).
2. род. а, перен. Погана, мерзенна людина. Не займай гида, не каляй вида (Сл. Гр.).
3. у знач. присл. гидко. Такий бридкий, що гид і глянути на його (Сл. Гр.).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гид | |
Родовий | гиду | |
Давальний | гидові, гиду | |
Знахідний | гид | |
Орудний | гидом | |
Місцевий | на/у гиді | |
Кличний | гиде |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гид | гиди |
Родовий | гида | гидів |
Давальний | гидові, гиду | гидам |
Знахідний | гида | гидів |
Орудний | гидом | гидами |
Місцевий | на/у гиді | на/у гидах |
Кличний | гиде | гиди |