дебіл
ДЕБІЛ, -а, ч. 1. мед. Людина, яка страждає на дебільність. Говорячи з чоловіком, вона звикла – вдало чи невдало – вживати медичних термінів, і в неї давно вже .. нежить і кашель зникли в грипозному стані, дурень став у неї дебілом, а глупота обернулась на олігофренію (Б. Антоненко-Давидович); На жаль, дебіли не можуть засвоїти всієї програми загальноосвітньої школи (з газ.).
2. перен., розм. Про тупу, нетямущу людину. Скільки себе пам'ятаю, стільки й цю ранкову меланхолію. Який дебіл вигадав, наче ранок – це світла і радісна пора? (Ю. Андрухович); Тільки я почував себе розгублено. Я більше не міг повертатися у компанію дебілів (Любко Дереш).
3. лайл. Уживається з метою образити кого-небудь, засудити чиюсь поведінку. – Ми б вас взагалі не чіпали, але ви водяру надто дешево продаєте, збиваєте ціну, ясно, дебіли? (С. Жадан).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дебіл | дебіли |
Родовий | дебіла | дебілів |
Давальний | дебілові, дебілу | дебілам |
Знахідний | дебіла | дебілів |
Орудний | дебілом | дебілами |
Місцевий | на/у дебілі, дебілові | на/у дебілах |
Кличний | дебіле | дебіли |