дезертир
ДЕЗЕРТИР, а, ч. Той, хто вчинив дезертирство. - Коли ви [бійці] в поході де-небудь образите бідного, украдете, пограбуєте, якщо ви будете п'яницями, боягузами чи дезертирами, - я знищу вас як зрадників (Довж., І, 1958, 157); Прийти дезертирові в хату було небезпечно. Часто стражники чи козаки приїздили вночі з волості й робили несподівані обшуки (Донч., III, 1956, 121); // перен., зневажл. Той, хто нехтує своїми громадськими або службовими обов'язками, ухиляється від праці. - Землю йдуть копать. Всі учні старших класів ідуть, а мене мати не пускає. Я не хочу бути дезертиром (Кучер, Чорноморці, 1956, 74); Ті, з ким вчився він і ріс, - Кожен став відомим!.. Він - під стелю ось заліз, Дезертир з дипломом (С. Ол., Вибр., 1957, 233).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дезертир | дезертири |
Родовий | дезертира | дезертирів |
Давальний | дезертирові, дезертиру | дезертирам |
Знахідний | дезертира | дезертирів |
Орудний | дезертиром | дезертирами |
Місцевий | на/у дезертирі, дезертирові | на/у дезертирах |
Кличний | дезертире | дезертири |