добрящий
ДОБРЯЩИЙ, а, е, розм., рідко. Те саме, що добрячий. - Я радію серцем, що справді ти така добряща людина, як я про тебе думав (Барв., Опов.., 1902, 164); Там далі - вози добрящі, кінські й чумацькі, обіддя міцне, чудове, колеса (Н.-Лев., І, 1956, 58); - Всі на кутку кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряще вийде, - промовив сусід (Вас., II, 1959, 353).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | добрящий | добряща | добряще | добрящі |
Родовий | добрящого | добрящої | добрящого | добрящих |
Давальний | добрящому | добрящій | добрящому | добрящим |
Знахідний | добрящий, добрящого | добрящу | добряще | добрящі, добрящих |
Орудний | добрящим | добрящою | добрящим | добрящими |
Місцевий | на/у добрящому, добрящім | на/у добрящій | на/у добрящому, добрящім | на/у добрящих |