драпіжник
ДРАПІЖНИК, ДРЯПІЖНИК, а, ч., розм. Той, хто оббирає, обдирає кого-небудь, займається здирством; здирник, драпіка, дряпіка. Як почули про ту нову конституцію Медведі, Вовки і всякі інші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинився (Фр., III, 1950, 229); Дворянин Сельський був знаний як наклепник, фіскал і драпіжник (Панч, III, 1956, 479); // Той, хто краде, грабує, вбиває. [Годвінсон:] Слухай, Сіонська дочко! Ось летять на тебе дряпіжники з обличчям мідяним... Нема тобі рятунку... (Л. Укр., III, 1952, 82); - Терентій зразу зачинив їх [коні] у стайні, пошептався із отим крадієм чи драпіжником, спровадив його кудись огородами (Стельмах, Хліб.., 1959, 504).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | драпіжник | драпіжники |
Родовий | драпіжника | драпіжників |
Давальний | драпіжникові, драпіжнику | драпіжникам |
Знахідний | драпіжника | драпіжників |
Орудний | драпіжником | драпіжниками |
Місцевий | на/у драпіжнику, драпіжникові | на/у драпіжниках |
Кличний | драпіжнику | драпіжники |