жаліти
ЖАЛІТИ, ію, ієш, недок. 1. перех. і без додатка. Відчувати жалість, співчуття до кого-небудь. Він мене любе [любить], жаліє, шанує, Серденьком зве і голубе [голубить], й милує (Щог., Поезії, 1958, 340); Він не тільки жалів тепер Марію, а й пишався нею і часом картав себе за те, що колись під Одесою хотів забрати її з фронту, послати в глибокий тил (Кучер, Чорноморці, 1956, 405); - В наймах батька не жаліють (Чорн., Потік.., 1956, 120).
2. неперех. Нарікати на що-небудь, уболівати за чимось, за щось; шкодувати, жалкувати. Тепер більш ніж коли жалію, що нема в мене публіцистичного талану (Л. Укр., V, 1956, 272); [Ніна:] Скажіть прямо, що ви закохалися в це дурне дівчисько і жалієте, що не можете її догнати (Коч., II, 1956, 11).
@ Жаліти на себе - бути незадоволеним собою, нарікати на себе. - Я сама себе винувачу, сама на себе жалію і нічого не враю з собою! (Мирний, III, 1954, 175).
3. перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь. Пустився в бійку - чуба не жалій! (Укр.. присл.., 1955, 266); - Ох, - каже [лисиця], - як не гріх котам Таких малесеньких, безвинних [пташок] не жаліти! (Гл., Вибр., 1957, 165); // Неохоче витрачати що-небудь; шкодувати, жалкувати. - А ти, кажеш, літом і свічки не світиш! Жалієш грошей (Мирний, IV, 1955, 128); Любити Вітчизну, любити завжди, поля її росні, зелені сади і їй не жаліти за дні молоді ні крові у битві, ні поту в труді (Сос.,, Поезії, 1950, 314).
@ Не жаліти [своїх] ніг - ходити, бігати, не зважаючи на втому. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду (Мирний, IV, 1955, 305); Рук (сил) не жаліти - робити що-небудь з повною віддачею. - Ану, до ліса, до роботи! А живо, не жалійте рук (Фр., X, 1954,.319); Гей, працюй! Не гуляй!.. Сил не жаліючи, - бий! Бий [молотом]! (Тич., І, 1946, 207).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жалію | жаліємо |
2 особа | жалієш | жалієте |
3 особа | жаліє | жаліють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жалітиму | жалітимемо |
2 особа | жалітимеш | жалітимете |
3 особа | жалітиме | жалітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | жалів | жаліли |
Жіночий рід | жаліла | |
Середній рід | жаліло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | жаліймо | |
2 особа | жалій | жалійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | жаліючи | |
Минулий час | жалівши |
жаль
ЖАЛЬ1, жалю, ч. 1. Важкий настрій, що викликається якоюсь невдачею, горем і т. ін.; сум, печаль, скорбота. І жаль, і горе, і кохання - все заразом піднялось в її душі й неначе затопило всю її душу слізьми (Н.-Лев., II, 1955, 238); Ой із журби та із жалю.. Погуляю понад морем Та розважу своє горе (Шевч., II, 1953, 152); Великий жаль за рідною матір'ю проніс через усе своє життя Коста Хетагуров (Тич., III, 1957, 409).
@ На [превеликий] жаль, вставне словоспол. - виражає жалкування з приводу чого-небудь. На превеликий жаль, у мене нема знайомих в Кишиневі (Коцюб., III, 1956, 258); Дід зітхнув. На жаль, тут не було ніяких сумнівів: донька не повернеться (Ю. Янов., І, 1958, 562).
@ Жалю додавати - збільшувати переживання, тугу, печаль. В Путивлі граді вранці-рано Співає, плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає (Шевч., II, 1953, 336); Жаль [живий] бере (взяв, проймає, пройняв) [за серце]; Жаль огортає (огорнув, обняв) кого - стає дуже важко кому-небудь, охоплює туга, сум, почуття скорботи когось. Аж жаль бере, як розказать: З Овечок перше вовну драли, А далі м'яса забажали, Та й ну щодня Овець качать (Гл., Вибр., 1957, 97); Жаль пройняв Максима, як він побачив, що свого б'ють (Мирний, II, 1954, 129); Харитю живий жаль бере за серце (Коцюб., І, 1955, 16); Почав мій Данило в дорогу зряджатись. Такий-то жаль мене обняв, як проводила його за село (Вовчок, І, 1955, 63); Завдавати (завдати) жалю кому - засмучувати кого-небудь, наводити тугу, печаль на когось. Шумить діброва на горі, та тільки жалю мені завдає (Н.-Лев., II, 1956, 325).
2. Співчутливе ставлення до чийого-небудь горя, переживання; жалість, співчуття. Тільки в серці збиралась ненависть до Петра та жаль до Насті (Коцюб., І, 1955, 23).
3. перев. мн. Незадоволення з приводу чого-небудь: скарги, нарікання. Недомовлені гіркії жалі В рідній пісні почув я колись (Л. Укр., І, 1951, 349); Туди [в серце] складав він всі теплі слова, всі жалі і всі прощення, які мав пронести крізь найстрашніші вогнища війни (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 100).
@ Мати (чути) жаль до кого - бути незадоволеним ким-небудь, нарікати на когось. Була дівка, як огірочок, а стала, немов черниця. Схудла, мовчить і до батька жаль має, А він чим винен? (Коцюб., II, 1955, 33): - Я чув жаль до себе, до вас, до матері (Коб., III, 1956, 228).
ЖАЛЬ2 , присудк, сл. 1. кого, чого. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жалко, шкода. Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить (Укр.. присл.., 1955, 127); Жаль, жаль Енея-неборака, Коли його на міль, як рака, Зевес допустить посадить (Котл., І, 1952, 197); Лаврінові стало жаль молодої жінки (Н.-Лев., II, 1956, 326): // з інфін. і з спол. щ о. Про співчуття, що виникає внаслідок чого-небудь; жалко. Пеклись тут гарні молодиці, Аж жаль було на них глядіть, Чорняві, повні, милолиці (Котл., І, 1952, 140); Як вирветься сокира з рук - Пішла по лісу косовиця, Аж страх, аж жаль було дивиться (Шевч., II, 1953, 59); Добре, що ти маєш польські книжки, тільки жаль, що такий малоцікавий автор попався тобі (Коцюб., III, 1956, 152); // на кого - що. Про почуття незадоволення, образи. Їй .. жаль на Гната, а ще більший жаль на Настю (Коцюб., І, 1955, 64); [Хвора:] Я знала тільки, що мені так жаль, Так жаль на ворогів і жаль на подоланих (Л. Укр., І, 1951, 119).
2. кого, чого і з спол, щ о. Про почуття смутку, журби; жалко, шкода. Сумно стало Максимові серед лісу; жаль йому стало своїх степів безкраїх (Мирний, II, 1954, 119); Адже й їй жаль, що вони розлучились (Коцюб., І, 1955, 26); - Червоная калинонька, А біленький цвіт; Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденьких літ?.. (Л. Укр., 1,1951, 323).
3. чого і з інфін. Про небажання витрачати, віддавати що-небудь, позбуватися чогось. - Сопілку даси.? - Дам! - рішив Семен, хоч йому дуже жаль було сопілки (Коцюб., І, 1955, 100).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | жаль | жалі |
Родовий | жалю | жалів |
Давальний | жалеві, жалю | жалям |
Знахідний | жаль | жалі |
Орудний | жалем | жалями |
Місцевий | на/у жалі | на/у жалях |
Кличний | жалю | жалі |