злодійкуватий
ЗЛОДІЙКУВАТИЙ, а, е. Схильний до злодійства; нечесний, хитрий. На нашому кутку був хлопець Архип. З ним нам не веліли товаришувати, бо він був злодійкуватий дуже й брехливий (Вас., II, 1959, 467); Ось тут виріс найбільший сонях, з головою завбільшки з миску. Та злодійкуваті горобці внадились видзьобувати насіння (Донч., IV, 1957, 49); // Який виражав схильність до злодійства, нечесність, хитрість. Злодійкувате його обличчя уперто схилилося вниз (Вас., І, 1959, 342); - О, і ти вже встала! - вигукнув Єгипта і, наче вмившись своєю злодійкуватою усмішкою, справді відступився, дав дівчині місце біля умивальника (Гончар, Тронка, 1963, 258); Трохи згодом до Оксани прибіг Павло Лущик, молодий, плечистий, з темними злодійкуватими очима парубок (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 91).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | злодійкуватий | злодійкувата | злодійкувате | злодійкуваті |
Родовий | злодійкуватого | злодійкуватої | злодійкуватого | злодійкуватих |
Давальний | злодійкуватому | злодійкуватій | злодійкуватому | злодійкуватим |
Знахідний | злодійкуватий, злодійкуватого | злодійкувату | злодійкувате | злодійкуваті, злодійкуватих |
Орудний | злодійкуватим | злодійкуватою | злодійкуватим | злодійкуватими |
Місцевий | на/у злодійкуватому, злодійкуватім | на/у злодійкуватій | на/у злодійкуватому, злодійкуватім | на/у злодійкуватих |