змарнілий
ЗМАРНІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до змарніти. Плечистий [старий Гільзе], але похилий та змарнілий від роботи, хвороби та всяких злиднів (Л. Укр., IV, 1954, 245); Встали завчасно змарнілі вдови і діти героїв. Мовчання і тиха скорбота залягли в занімілому залі (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 34); Змарніле від утоми немолоде лице [хірурга] пітне, очі запалені (Довж., І, 1958, 290); // у знач. прикм. Невисока Христя, з повним рожевим лицем, молодими ясними очима, чорними бровами, так одрізнялася від змарнілої Олени (Мирний, III, 1954, 76); Жінка, важко зітхнула, по змарнілих щоках покотились гарячі сльози (Збан., Між.. людьми, 1955, 43); Сонце припіка. І від безводдя хилиться змарніла, Суха, як дріт, стеблина будяка (Дор., Тобі, народе.., 1959, 37).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | змарнілий | змарніла | змарніле | змарнілі |
Родовий | змарнілого | змарнілої | змарнілого | змарнілих |
Давальний | змарнілому | змарнілій | змарнілому | змарнілим |
Знахідний | змарнілий, змарнілого | змарнілу | змарніле | змарнілі, змарнілих |
Орудний | змарнілим | змарнілою | змарнілим | змарнілими |
Місцевий | на/у змарнілому, змарнілім | на/у змарнілій | на/у змарнілому, змарнілім | на/у змарнілих |