ЗНЕХОЧУ, прасл., діал. Неохоче. Антосьо усміхнувся, та не тим дитячим, щирим усміхом, що від його аж іскри скачуть, а якось наче знехочу (Свидн., Люборацькі, 1955, 108); - Що це у вас таке веселе? - питає ніби знехочу, а в самого очі так і стріляють (Вас., II, 1959, 94).