канючити
КАНЮЧИТИ, чу, чиш, недок., перех., зневажл. Настирливо й жалібно (часто до набридливості) просити що-небудь у когось; випрошувати, циганити. Канючать [діти] хліба шмат під вікнами з торбами... (Г.-Арт., Байки.., 1958, 128); Гордощами його був величезний мамутів [мамонтів] ріг, що днів зо три канючив він його для музею в одного селянина (Вас., Вибр., 1954, 282); - Не полюбляю я вашого брата, святенників, бо вони або милостиню канючать, або кишки з людей мотають казаннями (Тулуб, Людолови, II, 1957, 78).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | канючу | канючимо |
2 особа | канючиш | канючите |
3 особа | канючить | канючать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | канючитиму | канючитимемо |
2 особа | канючитимеш | канючитимете |
3 особа | канючитиме | канючитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | канючив | канючили |
Жіночий рід | канючила | |
Середній рід | канючило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | канючмо | |
2 особа | канюч | канючте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | канючачи | |
Минулий час | канючивши |