кобилка
КОБИЛКА, и, ж. 1. Зменш.-пестл. до кобила 1. Запряг він миттю чортопхайку, Черкнув із неба, аж курить! І все кобилок поганяє (Котл., І, 1952, 80); Юрко побачив білу гривасту кобилку, запряжену в кінні граблі з двома високими колесами (Донч., Ю. Васюта, 1950, 14).
2. перев. мн. Рослиноїдна комаха родини саранових з видовженим тілом, короткими вусиками, двома парами крил. Серед комах, яких споживає ставкова жаба, є велика кількість.. шкідників сільського господарства, зокрема листогризи., кобилки, хрущі, ковалики та багато інших (Визначник земноводних.., 1955, 65).
3. Дерев'яна підставка під струни в скрипці, балалайці тощо.
4. Грудна кістка в птахів. Попав [писар] півкурятини, так її й рішив, а гусакову кобилку з ногою мерщій у кишеню (Кв.-Осн., II, 1956, 264).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | кобилка | кобилки |
Родовий | кобилки | кобилок |
Давальний | кобилці | кобилкам |
Знахідний | кобилку | кобилки, кобилок |
Орудний | кобилкою | кобилками |
Місцевий | на/у кобилці | на/у кобилках |
Кличний | кобилко | кобилки |