обвіяний
ОБВІЯНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до обвіяти1. Ганна виразно бачила його загоріле, вітрами обвіяне, мужнє.. обличчя (Гр., II, 1963, 88); Пізно я повертався додому. Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка (Коцюб., II, 1955, 228); Обвіяний духом поезії пісень, неба, тепла, квіток, він неначе бачив душею свою Україну (Н.-Лев., І, 1956, 463).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | обвіяний | обвіяна | обвіяне | обвіяні |
Родовий | обвіяного | обвіяної | обвіяного | обвіяних |
Давальний | обвіяному | обвіяній | обвіяному | обвіяним |
Знахідний | обвіяний, обвіяного | обвіяну | обвіяне | обвіяні, обвіяних |
Орудний | обвіяним | обвіяною | обвіяним | обвіяними |
Місцевий | на/у обвіяному, обвіянім | на/у обвіяній | на/у обвіяному, обвіянім | на/у обвіяних |