облачення
ОБЛАЧЕННЯ, я, с., заст. 1. Дія за знач. облачити і облачитися.
2. уроч., ірон. Який-небудь одяг, убрання.
3. Одяг, у якому служителі культу відправляють церковну службу. Із Софійського собору на паперть вийшов патріарх Паїсій, за ним митрополит Косов і архімандрит Тризна з соборним причтом уже в облаченні (Панч, Гомон. Україна, 1954, 448); Тріумфальна арка височіла серед майдану, піп у повному облаченні стояв із причтом на порозі церкви (Кулик, Записки консула, 1958, 140).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | облачення | облачення |
Родовий | облачення | облачень |
Давальний | облаченню | облаченням |
Знахідний | облачення | облачення |
Орудний | облаченням | облаченнями |
Місцевий | на/у облаченні | на/у облаченнях |
Кличний | облачення | облачення |