палеоцен
ПАЛЕОЦЕН, -у, ч. Рання епоха палеогену; палеоцен ознаменував собою початок кайнозойської ери; у палеоцені поступово місце вимерлих амонітів (найпоширенішої групи молюсків) у Світовому океані зайняли нові види черевоногих і двостулкових молюсків; з'явилися нові різновиди морських їжаків і форамініфер; зникнення іхтіозаврів, плезіозаврів та інших морських форм життя, що вимерли наприкінці крейдового періоду, залишило в харчових ланцюгах морів і океанів безліч пробілів; поступово ці пробіли заповнилися новими групами м'ясоїдних кісткових риб і акул, що прийшли на зміну вимерлим рептиліям – основним океанським хижакам; світ був на порозі століття ссавців; три їхні основні групи – однопрохідні, сумчасті і плацентарні ссавці – почали займати екологічні ніші, звільнені динозаврами.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | палеоцен | палеоцени |
Родовий | палеоцену | палеоценів |
Давальний | палеоценові, палеоцену | палеоценам |
Знахідний | палеоцен | палеоцени |
Орудний | палеоценом | палеоценами |
Місцевий | на/у палеоцені | на/у палеоценах |
Кличний | палеоцене | палеоцени |