перчити
ПЕРЧИТИ, чу, чиш, недок., перех. 1. Сипати перець у страву, посипати, приправляти перцем. Він сідає.. за стіл, очікує сніданку і незабаром зі смаком перчить картопляну юшку (Стельмах, II, 1962, 297); Помідори ріжуть кружальцями, поливають оцтом, солять, перчать і посипають зеленою цибулею (Укр. страви, 1957, 37); * Образно. Він краяв хліб, підсовував страви, перчив їх жартами і ніби аж був радий, що зібрав за столом таке товариство (Мушк., Серце.., 1962, 117).
2. перен., розм. Лаяти кого-небудь. - Он як він її перчить. Молодець! Не приворожила, значить, вона його ні зіллям наговірним, ні іншими чарами (Шиян, Гроза.., 1956, 268).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перчу | перчимо |
2 особа | перчиш | перчите |
3 особа | перчить | перчать |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перчитиму | перчитимемо |
2 особа | перчитимеш | перчитимете |
3 особа | перчитиме | перчитимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | перчив | перчили |
Жіночий рід | перчила | |
Середній рід | перчило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | перчімо | |
2 особа | перчи | перчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | перчачи | |
Минулий час | перчивши |