побурілий
ПОБУРІЛИЙ, а, е. 1. Дієпр. акт. мин. ч. до побуріти. Він має довгі, побурілі від тютюну вуса.
2. у знач. прикм. Який став, зробився бурим. Рвучкий осінній вітер зривав з дерев побуріле листя (Добр., Ол. солдатики, 1961, 131); Вже серпень докошує в полі побурілу гречку і золотисті проса (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 96).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | побурілий | побуріла | побуріле | побурілі |
Родовий | побурілого | побурілої | побурілого | побурілих |
Давальний | побурілому | побурілій | побурілому | побурілим |
Знахідний | побурілий, побурілого | побурілу | побуріле | побурілі, побурілих |
Орудний | побурілим | побурілою | побурілим | побурілими |
Місцевий | на/у побурілому, побурілім | на/у побурілій | на/у побурілому, побурілім | на/у побурілих |
побуріти
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побурію | побуріємо |
2 особа | побурієш | побурієте |
3 особа | побуріє | побуріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | побурів | побуріли |
Жіночий рід | побуріла | |
Середній рід | побуріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | побуріймо | |
2 особа | побурій | побурійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | побурівши |