пожовклий
ПОЖОВКЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пожовкнути. Одно вузеньке віконце.. заліплене було пожовклим від сонця і дощу папером (Фр., II, 1950, 13); Розчепіреними пальцями лівої руки чесав [професор] білу бороду, трохи пожовклу від старості й тютюну (Дмит., Обпалені.., 1962, 49); Ну й бідова та Варка! Тоненька, пожовкла від пропасниці, а метка, мов козеня (М. Ол., Леся, 1960, 82); // у знач. прикм. На возі лежали перев'язані соломою серпи, торба з хлібом та загорнутими в зелений лопух п'ятьма кусочками пожовклого сала, що лишилось від великодня (Іщук, Вербівчани, 1961, 10); Ольга.. далі ріже серпом пожовкле жито (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 35); Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава (Шевч., II, 1963, 130); Відкрив [Іван] очі, блиснув пожовклими білками і намагався вдихнути повітря (Ірчан, II, 1958, 138).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пожовклий | пожовкла | пожовкле | пожовклі |
Родовий | пожовклого | пожовклої | пожовклого | пожовклих |
Давальний | пожовклому | пожовклій | пожовклому | пожовклим |
Знахідний | пожовклий, пожовклого | пожовклу | пожовкле | пожовклі, пожовклих |
Орудний | пожовклим | пожовклою | пожовклим | пожовклими |
Місцевий | на/у пожовклому, пожовклім | на/у пожовклій | на/у пожовклому, пожовклім | на/у пожовклих |