полежати
ПОЛЕЖАТИ, жу, жиш, док. 1. Лежати якийсь час. По обіді отець Харитін любив полежати й навіть книжку почитати (Н.-Лев., III, 1956, 88); - Ми йому і те і се, а він полежить.. та знову на весь сарай: «Де мій екіпаж?..» (Гончар, IV, 1960, 36); Тане й тане мій Василько, як свічка. Полежав, похирів - та навесні й переставився (Вовчок, І, 1955, 278); Приїхали на другий день Оксенові брати, повезли у Зіньків, у лікарню. Полежав там Оксен два місяці (Тют., Вир, 1964, 22).
2. Лежати протягом певного часу, не розвиваючись, не просуваючись далі (про справу, рукопис і т. ін.). Поему скінчила, але виходить так, що їй ще полежати треба (Л. Укр., V, 1956, 173).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | полежу | полежимо |
2 особа | полежиш | полежите |
3 особа | полежить | полежать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | полежав | полежали |
Жіночий рід | полежала | |
Середній рід | полежало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | полежмо | |
2 особа | полеж | полежте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | полежавши |