посоромити
ПОСОРОМИТИ, млю, миш; мн. посоромлять; док., перех., розм. Поставити кого-небудь у незручне, неприємне становище, накликати сором на когось; осоромити. [Марися (крізь сльози) :] Ну, нехай же... нехай!.. Я... я не... не піду за вчителя... [Данченко:] Спасибі тобі, дочко моя! Не посоромила батька... (Гр., II, 1963, 513); // Негідними, ганебними вчинками применшити добру славу кого-, чого-небудь. Золотаренко перевів подих, додав урочисто: - Не знеславлю зброї нашої козацької, не посоромлю роду нашого (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 318); - Воїни, не посоромимо землі Руської, поляжемо тут [на полі бою] кістьми. Мертві сорому не ймуть (Довж., І, 1958, 294); // перев. у сполуч. із сл. себе. Не виправдати довір'я, надій, сподівань кого-небудь. Від імені комсомольців, що виїздили, виступила якась дівчина. Вона запевнила, що вони не посоромлять себе, виправдають високе довір'я (Гур., Друзі.., 1959, 46).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посоромлю | посоромимо |
2 особа | посоромиш | посоромите |
3 особа | посоромить | посоромлять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | посоромив | посоромили |
Жіночий рід | посоромила | |
Середній рід | посоромило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | посороммо | |
2 особа | посором | посоромте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | посоромивши |