пошепотіти
ПОШЕПОТІТИ, очу, отиш і ПОШЕПОТАТИ, очу, очеш, док., перех. і без додатка. Пошепки поговорити з ким-небудь якийсь час. Пошепотав [Максим].. з лікарем: «Не годиться, кажуть, у службу; в чисту його!» (Мирний, II, 1954, 135); Хлопці тим часом нишком пошепотіли з дівчатами, далі повставали і почали прощатись (Вас., II, 1959, 47); Діти пошепотіли щось між собою й полягали спати (Скл., Легенд. начдив, 1957, 23).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошепочу | пошепотимо |
2 особа | пошепотиш | пошепотите |
3 особа | пошепотить | пошепотять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пошепотів | пошепотіли |
Жіночий рід | пошепотіла | |
Середній рід | пошепотіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пошепотімо | |
2 особа | пошепоти | пошепотіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пошепотівши |