правник
ПРАВНИК, а, ч., рідко. Юрист, фахівець з правознавства. Група правників.. помалу зосередилась коло судового радника (Фр., VI, 1951, 208); Доктор Зінгер з фаху був правник - теоретик юриспруденції (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 208); Хоч батько і був правником за фахом, однак своїм покликанням вважав художню літературу (Літ. Укр., 28.II 1969, 3); * У порівн. Ірина.. вміла в таких хвилях, немов правник, заговорювати й заспокоювати паню радникову (Коб., I, 1956, 71).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | правник | правники |
Родовий | правника | правників |
Давальний | правникові, правнику | правникам |
Знахідний | правника | правників |
Орудний | правником | правниками |
Місцевий | на/у правнику, правникові | на/у правниках |
Кличний | правнику | правники |