присудковий
ПРИСУДКОВИЙ, а, е, грам. Стос. до присудка; предикативний. При великій кількості супроводжуючих підмет або присудок залежних слів логічна пауза між підметовою та присудковою частиною стає обов'язковою, хоч ніяким розділовим знаком вона не відмічається (Худ. чит.., 1955, 99); Форми на -но, -то завжди виконують присудкову функцію (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 33); Присудкове підрядне речення.
^ Присудкове слово - невідмінюване слово із значенням стану, що виступає як головний член у безособовому реченні. На означення раптової, несподіваної чи дуже швидкої дії Котляревський широко вживає незмінні присудкові слова, що наближаються своїм значенням до дієслівних форм минулого часу однократного доконаного виду (Курс іст. укр. літ. мови, І, 1958, 162).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | присудковий | присудкова | присудкове | присудкові |
Родовий | присудкового | присудкової | присудкового | присудкових |
Давальний | присудковому | присудковій | присудковому | присудковим |
Знахідний | присудковий, присудкового | присудкову | присудкове | присудкові, присудкових |
Орудний | присудковим | присудковою | присудковим | присудковими |
Місцевий | на/у присудковому, присудковім | на/у присудковій | на/у присудковому, присудковім | на/у присудкових |
присудок
ПРИСУДОК, дка, ч., грам. Один із двох головних членів двоскладного речення, що означає дію або стан предмета, вираженого підметом; предикат. Простий присудок виражається, як правило, особовою формою дієслова (напр. «Я пишу ») (Сл. лінгв. терм., 1957, 140); Своєрідна в Головка.. будова фрази. У нього багато інверсій, присудок часто стоїть на першому місці (Укр. літ., 10, 1957, 90).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | присудок | присудки |
Родовий | присудка | присудків |
Давальний | присудкові, присудку | присудкам |
Знахідний | присудок | присудки |
Орудний | присудком | присудками |
Місцевий | на/у присудку | на/у присудках |
Кличний | присудку | присудки |