притлумлювати
ПРИТЛУМЛЮВАТИ, юю, юєш і ПРИТЛУМЛЯТИ, яю, яєш, недок., ПРИТЛУМИТИ, лумлю, лумиш; мн. притлумлять; док., перех., розм. 1. Те саме, що приглушувати 1. Скрегіт підйомних кранів, гудки пароплавів притлумлюють гомін моря під стінами міста (Вітч., 10, 1971, 159).
2. Припиняти, ліквідувати або послаблювати що-небудь. Хтось з люльки іскру здув, а загасить не зміг, і знявсь пожар такий, аж загорівся сніг. У ратуші пан війт зліз на високу вежу і радив притлумить соломою пожежу (Л. Укр., І, 1951, 278).
3. перен. Не давати можливості чому-небудь виявлятися, розвиватися; глушити, заглушувати. Сумні «могильні» мотиви українських поетів дошевченківської доби не притлумлювали, не заколисували свідомість народну, а роз'ятрювали її (Літ. Укр., 1.IV 1969, 3); Лютує миколаївська цензура, силкуючись притлумити будь-який прояв вільної думки (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 30); Стала сама [Дозя].. нищити і притлумляти в душі його всяку іскорку.. прив'язання к собі (Фр., VIII, 1952, 282).
4. перен. Морально пригнічувати кого-небудь, виявляючи свою зверхність. Онопрій довго парубкував, служив при дворі, свойого не мав нічого, аж нараз пан казав йому брати Марту. Се було його нещастя, бо Марта взяла його під ноги, притлумила, прибила до землі (Фр., III, 1950, 203).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | притлумлюю | притлумлюємо |
2 особа | притлумлюєш | притлумлюєте |
3 особа | притлумлює | притлумлюють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | притлумлюватиму | притлумлюватимемо |
2 особа | притлумлюватимеш | притлумлюватимете |
3 особа | притлумлюватиме | притлумлюватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | притлумлював | притлумлювали |
Жіночий рід | притлумлювала | |
Середній рід | притлумлювало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | притлумлюймо | |
2 особа | притлумлюй | притлумлюйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | притлумлюючи | |
Минулий час | притлумлювавши |