прогомоніти
ПРОГОМОНІТИ, ню, ниш, док. 1. Гомоніти якийсь час. Паніматці хоч і до дня просидіти б, прогомоніти з Собальським, та нездужала, то й пішла собі (Свидн., Люборацькі, 1955, 85); Тієї неспокійної ночі вони так і прогомоніли до самого ранку (Чорн., Потік.., 1956, 121).
2. Док. до гомоніти 1. - Совість... совість... - глухо прогомонів він (Стор., І, 1957, 338); - Що за чортовиння! - прогомонів мій друг . - Ти розумієш, з боків і не просунеш веслом - твердо, а спереду вільно. Мабуть, вузесенький рівчачок (Досв., Вибр., 1959, 408); * Образно. Відновлена весна прогомонить гаями (Зеров, Вибр., 1966, 270).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогомоню | прогомонимо |
2 особа | прогомониш | прогомоните |
3 особа | прогомонить | прогомонять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | прогомонів | прогомоніли |
Жіночий рід | прогомоніла | |
Середній рід | прогомоніло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | прогомонімо | |
2 особа | прогомони | прогомоніть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | прогомонівши |