римар
РИМАР, я, ч ., розм., рідко. Те саме, що лимар. У XVI-XVII ст. у місті буйно розквітали всілякі ремесла. На кожному кроці можна було здибати чинбаря, римаря, стельмаха, броваря, коваля, бублейника, кравця і т. ін. (Нар. тв. та етн., 2, 1969, 96); Римар вносить шмат сириці і сідає при вікні (Стельмах, V, 1963, 18).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | римар | римарі |
Родовий | римаря | римарів |
Давальний | римареві, римарю | римарям |
Знахідний | римаря | римарів |
Орудний | римарем | римарями |
Місцевий | на/у римарі, римареві | на/у римарях |
Кличний | римарю | римарі |