руїнний
РУЇННИЙ, а, е. 1. Прикм. до руїна 1. У бетонних буреломах все узбережжя. Велетень якийсь, Геракл XX віку, бився тут з морем, і зосталось побойовище: багатотонне груддя залізобетону, як після бомбування, лежить вподовж берега в руїнному хаосі (Гончар, Циклон, 1970, 3).
2. Те саме, що руйнівний. Здається, що нагромаджені засоби руїнної матерії пруться, тиснуть велетня [хмару] і що він гнеться та стогне під їх вагою (Фр., IV, 1950, 339); Ні урагану злого міць руїнна, Ні буйства вод старого Тіберіна, Що стільки раз вставав на тебе [Риме] він, Не збили гордої твоєї вроди, І навіть прах святих твоїх руїн Ще вабить владарів, сліпить народи (Зеров, Вибр., 1966, 448).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | руїнний | руїнна | руїнне | руїнні |
Родовий | руїнного | руїнної | руїнного | руїнних |
Давальний | руїнному | руїнній | руїнному | руїнним |
Знахідний | руїнний, руїнного | руїнну | руїнне | руїнні, руїнних |
Орудний | руїнним | руїнною | руїнним | руїнними |
Місцевий | на/у руїнному, руїннім | на/у руїнній | на/у руїнному, руїннім | на/у руїнних |