скорбіти
СКОРБІТИ, скорблю, скорбиш і рідко скорбію, скорбієш; мн. скорблять; і СКОРБУВАТИ, ую, уєш, недок., по кому - чому, за ким - чим і без додатка, книжн., рідко. 1. Дуже печалитися, тужити. Кармель нічого не одказував - ходив він часом дні цілісінькі, не промовляючи ні до кого словечка, скорбіючи та сумуючи (Вовчок, І, 1955, 355); Розкидані по нетрях несходимих, На чужині в тяжкій самотині - ..Вони скорблять по рідній стороні (Стар., Вибр., 1959, 19); Скорбує душа, гадаючи, що так і буде (Хотк., II, 1966, 377); Стара земля про все на світі знає - Чи радість, чи журба в людей буває. Бо люди - це її любимі діти. За всіх старій доводиться скорбіти (Воронько, Казка.., 1957, 65).
2. заст. Бути хворим. Ой щоб спало [дитя] - щастя мало, Да щоб росло - не боліло, На серденько не скорбіло! (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 3).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорблю | скорбимо |
2 особа | скорбиш | скорбите |
3 особа | скорбить | скорблять |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорбітиму | скорбітимемо |
2 особа | скорбітимеш | скорбітимете |
3 особа | скорбітиме | скорбітимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | скорбів | скорбіли |
Жіночий рід | скорбіла | |
Середній рід | скорбіло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | скорбімо | |
2 особа | скорби | скорбіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | скорблячи | |
Минулий час | скорбівши |