співумисник
СПІВУМИСНИК, а, ч., книжн. Співучасник у злочинному замірі; спільник.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | співумисник | співумисники |
Родовий | співумисника | співумисників |
Давальний | співумисникові, співумиснику | співумисникам |
Знахідний | співумисника | співумисників |
Орудний | співумисником | співумисниками |
Місцевий | на/у співумиснику, співумисникові | на/у співумисниках |
Кличний | співумиснику | співумисники |