субітка
СУБІТКА, и, ж . 1. Пестл. до субота.
2. заст. Суботні вечорниці.
3. заст., розм. Щосуботнє покарання учнів у дореволюційній школі, семінарії. За сюю прикладку, опріч субітки, що по закону подоба, буде їх шкварити [дяк] що в бога день цілий місяць... (Кв.-Осн., II, 1956, 175).
Давати (дати) субітки кому - бити, карати кого-небудь. Хто хоть трохи ліновався [лінувався], Тому субітки і давав [Еней] (Котл., І, 1952, 168); І псалтиря забув [Симеон] читати, Тільки й вміє школярам субітки давати (Кв.-Осн., II, 1956, 175); Покуштувати (скуштувати) субітки - зазнати покарання, бути битим. [Дяк:] Петрусю! Кинь байки, - з байками не здобруєш! - Учи свій стих, а то субітки покуштуєш! (Бор., Тв., 1957, 130).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | субітка | субітки |
Родовий | субітки | субіток |
Давальний | субітці | субіткам |
Знахідний | субітку | субітки |
Орудний | субіткою | субітками |
Місцевий | на/у субітці | на/у субітках |
Кличний | субітко | субітки |