утішання
УТІШАННЯ (ВТІШАННЯ), я, с . 1. Дія за знач. утішати. Він знав: про що б не почав мову, все їй болітиме, бо все так чи інакше буде стосуватися Юрія.. Втішати? Але, здається, вона не з тих, що приймають втішання (Гончар, III, 1959, 217).
2. рідко. Забава, розвага. Хоч я схаменувся тепера зовсім. Дурну тую гру покидаю.. Я з смертю в грудях гладіатора, грав, Що смерть удає для втішання (Л. Укр., IV, 1954, 103).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | утішання | утішання |
Родовий | утішання | утішань |
Давальний | утішанню | утішанням |
Знахідний | утішання | утішання |
Орудний | утішанням | утішаннями |
Місцевий | на/у утішанні | на/у утішаннях |
Кличний | утішання | утішання |