утішливий
УТІШЛИВИЙ (ВТІШЛИВИЙ), а, е. 1. Який виражає радість, задоволення. Всі його знали, усі дивували, Чув він хвалу собі скрізь, Бачив, як усміхи втішливі грали, - Тільки не бачив він сліз (Л. Укр., І, 1951, 342).
2. Те саме, що утішний 1. Сад тихо шелестів листям, наче шепотів йому [Горленкові] щось утішливе (Тулуб, Людолови, І, 1957, 40); Є люди щедрі на втішливе слово.. І хоч яке в тебе горе, вони неодмінно почнуть запевняти, що в тому нічого жахного немає (Баш, На.. дорозі, 1967, 8).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | утішливий | утішлива | утішливе | утішливі |
Родовий | утішливого | утішливої | утішливого | утішливих |
Давальний | утішливому | утішливій | утішливому | утішливим |
Знахідний | утішливий, утішливого | утішливу | утішливе | утішливі, утішливих |
Орудний | утішливим | утішливою | утішливим | утішливими |
Місцевий | на/у утішливому, утішливім | на/у утішливій | на/у утішливому, утішливім | на/у утішливих |