чайчин
ЧАЙЧИН, а, е. Прикм. до чайка1, 2; належний чайці. Але й конаючи, село Не умирало, та росло. Над ним ширяла пісня чиста, Як біле чайчине крило (Рильський, II, 1956, 131); Трави були високі й густі, так що Тимко не бачив дівчаток, а тільки чув їхні голоси, тоненькі, схожі на писк чайчиного виводку [виводка ] (Тют., Вир, 1964, 471).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чайчин | чайчина | чайчине | чайчині |
Родовий | чайчиного | чайчиної | чайчиного | чайчиних |
Давальний | чайчиному | чайчиній | чайчиному | чайчиним |
Знахідний | чайчин, чайчиного | чайчину | чайчине | чайчині, чайчиних |
Орудний | чайчиним | чайчиною | чайчиним | чайчиними |
Місцевий | на/у чайчиному, чайчинім | на/у чайчиній | на/у чайчиному, чайчинім | на/у чайчиних |