чарівничий
ЧАРІВНИЧИЙ, а, е. 1. заст., нар.-поет. Який має в собі чари, чарує. - Лети ж ти, молода, пташкою, а ви, дружки, за нею! Щоб ви до віку-вічного літали й щебетали! - Проказала вона сі слова чарівничі, вони й випурхнули вікном, одна по другій, тільки крильцями лупотять (Вовчок, І, 1955, 53).
Чарівнича паличка див. паличка.
2. перен. Те саме, що чарівний. 2. Чарівнича ніч! З глухих кутків міста чулася дівоча веснянка (Мирний, IV, 1955, 134); Всюди барви, всюди ласки Чарівничої весни (Стар., Поет. тв., 1958, 191); Щодня надвечір ходила Султанівна чарівнича Туди й відти до криниці, Де плюскочуть срібні води (Граб., І, 1959, 251); Як згадую личко твоє чарівниче, Як голос твій любий мов здалека кличе, Тоді в моїм серці натхнення палає (Сам., I, 1958, 129); Світ нам одкривсь в чарівничому слові (Перв., І, 1958, 333); // Майстерно виконаний. І вже які він пісні складував і як їх співав, господи, милий боже! Чарівничі се були чисто пісні! (Вовчок, I, 1955, 349); І ти оті людські змагання У чарівничій своїй грі Перелила в такі страждання.. Що нас проймав нестямний жаль (Мирний, V, 1955, 301).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | чарівничий | чарівнича | чарівниче | чарівничі |
Родовий | чарівничого | чарівничої | чарівничого | чарівничих |
Давальний | чарівничому | чарівничій | чарівничому | чарівничим |
Знахідний | чарівничий, чарівничого | чарівничу | чарівниче | чарівничі, чарівничих |
Орудний | чарівничим | чарівничою | чарівничим | чарівничими |
Місцевий | на/у чарівничому, чарівничім | на/у чарівничій | на/у чарівничому, чарівничім | на/у чарівничих |