благодійник
БЛАГОДІЙНИК, а, ч. 1. кого, чий, заст. Той, хто подає комусь допомогу, підтримку і т. ін.; добродійник. Дуже часто буває, що фабрикант старається всіма силами одурити робітників, виставити себе їх благодійником.. (Ленін, 4, 1948, 284); [Залєський:] Хто тебе з Зільбером звів? Я. Так ти замість того, щоб дякувати мені, своєму благодійникові, одурив мене (Собко, П'єси, 1958, 31).
2. дорев. Той, хто займається благодійністю. Так, наприклад, батько - відомий благодійник - заснував лікарню для селян (Моє життя в мист., 1955, 44).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | благодійник | благодійники |
Родовий | благодійника | благодійників |
Давальний | благодійникові, благодійнику | благодійникам |
Знахідний | благодійника | благодійників |
Орудний | благодійником | благодійниками |
Місцевий | на/у благодійнику, благодійникові | на/у благодійниках |
Кличний | благодійнику | благодійники |