гвоздик
ГВОЗДИК, а, ч., рідко. Зменш.-пестл. до гвоздь 1. * У порівн. Кібчики, неначе гвоздикам прибиті, на однім місці махають крильцями, виглядаючи добичу (Стор., І, 1957, 333).
ГВОЗДИК, а, ч. (перев. мн.) (Tagetes erectus L.). Те саме, що повняк. На голову положили ще віночок.., що самі [дружки] зв'язали, то з жовтих гвоздиків та з ромену, та з різних цвітків (Кв.-Осн., II, 1956, 96); Гвоздиків пішлю Вам з Русова, з города моєї мами (Стеф., III, 1954, 237); * У порівн. Хлопець, як явір, чорнявий, гарний, як гвоздик (Н.-Лев., III, 1956, 315).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гвоздик | гвоздики |
Родовий | гвоздика | гвоздиків |
Давальний | гвоздикові, гвоздику | гвоздикам |
Знахідний | гвоздик | гвоздики |
Орудний | гвоздиком | гвоздиками |
Місцевий | на/у гвоздику | на/у гвоздиках |
Кличний | гвоздику | гвоздики |
гвоздика
ГВОЗДИКА1, и, ж. (перев. мн.) (Dianthus L .). Трав'яниста декоративна рослина з запашними квітами білого, рожевого, червоного та інших кольорів. Квітник перед ганком аж горить червоними, рябенькими, білими гвоздиками (Коцюб., І, 1955, 460); Біля рож аж до призьби закучерявила землю пахуча красоля й гвоздика (Шиян, Гроза.., 1956, 445).
ГВОЗДИКА2, и, ж. Висушені пуп'янки гвоздичного дерева, що вживаються як прянощі. А далі, пишаючись, нарівні з панами пив [Терентій] запіканку, зварену на перці, імбирі, гвоздиці й курдимоні (Стельмах, Хліб.., 1959, 54); В узбецьких стравах своєрідним в підбір прянощів і спецій (м'ята, кориця, гвоздика, імбир, шафран і т. ін.) (Технол. пригот. їжі, 1957, 4).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | гвоздика | гвоздики |
Родовий | гвоздики | гвоздик |
Давальний | гвоздиці | гвоздикам |
Знахідний | гвоздику | гвоздики |
Орудний | гвоздикою | гвоздиками |
Місцевий | на/у гвоздиці | на/у гвоздиках |
Кличний | гвоздико | гвоздики |