дур
ДУР, у, ч., розм. 1. Безглузді примхи, капризи. Збирався з Борисенком іти у ліс.. Сестра як дурна розревлась та й не пустила, як жінка. От дур жіночий! (Мирний, V, 1955,327).
Вибивати (вибити) [з голови (з тебе, з нього і т, ін. )] дур - заставляти кого-небудь позбутися примх, капризів. - Виб'ємо з тебе дур! - крекнув Кузьменко і, ковтнувши міцної горілки, взявся за канчук (Тулуб, Людолови, 1,1957,235); Викидати (викинути) дур з голови - ставати розсудливим, розважливим; опам'ятовуватися. [Виборний:] Викинь лиш дур з голови (Котл., II, 1953, 23); Дур заходить у голову кому - хто-небудь відхиляється від норм поведінки, робить необдумані, безглузді вчинки. Через тиждень-другий йому знову заходив дур у голову (Сенч., Опов., 1959, 4); Спав [увесь] дур з кого - хто-небудь став нормально себе поводити. Як тільки я зостався сам, переможцем, - з мене відразу спав увесь дур (Моє життя в мист., 1955, 11).
2. Весела витівка, пустощі. Це повторювання одного слова, цей сміх бриніли так, немов її тішив оцей нешкідливий дитячий дур (Вовчок, Вибр., 1937, 163).
3. Затьмарення свідомості, запаморочення. До дуру всі тоді пили (Котл., І, 1952, 74).
З дуру: а) Від затьмарення свідомості, від запаморочення. І таку вже мав [п'яниця] натуру: Чи кінчив, чи починав, То все щиро, а не з дуру Ім'я боже споминав (Фр., X, 1954, 393); б) не обдумавши серйозно, не зваживши всіх обставин.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дуру | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | дур | дури |
Родовий | дура | дурів |
Давальний | дурові, дуру | дурам |
Знахідний | дур | дури |
Орудний | дуром | дурами |
Місцевий | на/у дурі | на/у дурах |
Кличний | дуре | дури |