забурчати
ЗАБУРЧАТИ, чу, чиш, док., розм. Почати бурчати; обізватися бурчанням. - Отак завжди. Вип'є та й лізе межи очі! - сердито забурчав Василь (Мирний, IV, 1955, 147); По кутках заворушились і забурчали розбуркані пасажири (Вас., І, 1959, 357); * Образно. Мотори забурчали глухіше (Собко, Біле полум'я, 1952, 304); // безос. Почувся солодкий запах теплої паляниці, аж спазмами горло звело, а в животі забурчало (Збан., Сеспель, 1961, 164).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забурчу | забурчимо |
2 особа | забурчиш | забурчите |
3 особа | забурчить | забурчать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | забурчав | забурчали |
Жіночий рід | забурчала | |
Середній рід | забурчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | забурчімо | |
2 особа | забурчи | забурчіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | забурчавши |