КИЙ¹, я, ч. 1. Частина тонкого стовбура або грубої гілки, відрізана від дерева й очищена від пагонів. Хто схоче пса вдарити, той кия найде (Номис, 1864, № 5278); // Палиця (у 1 знач.). Чабан прокинувся - аж перед ним Гадюка, Він києм бух - і витяглась зміюка (Гл., Вибр., 1951, 89); Кожний тримав у руках якусь зброю. Були сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Смолич, II, 1958, 35); // Удар палицею. Крім звичайних дисциплінарних кар, Панталасі присуджено тепер дати в присутності всіх в'язнів 50 київ (Фр., II, 1950, 241); Після ста київ можна було душею в небо злетіти. Але, мабуть, душа у Стаха Лютека була не легка на вагу, і в небо вона не полетіла (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 190).

@ Не києм, то палицею - однаково, все одно; Покуштувати київ див. покуштувати.

2. Довга пряма палиця для гри в більярд, один кінець якої тонший, а другий - грубший. Розвалившися на софі.., сидів [Герман] німо, ..прислухаючися гаморові, що йшов із сусідніх покоїв, стукові більярдових київ о кулі (Фр., VIII, 1952, 381); Коли Василь виходив, ..потрапив у більярдну, за широким синім столом якої майстерно виляскували киями якісь чубаті молоді люди (Грим., Незакінч. роман, 1962, 191).

КИЙ², невідм., займ., перев. у сполуч. зі сл. біс, чорт, дідько і т. ін., діал. Який. - А горілка є? - якось понуро спитав Чіпка.- Кий біс, хоч би капелька... порожня пляшка... Бач!- і Порох показав над вікном порожню пляшку (Мирний, І, 1949, 255);- Кий, до лиха, ви батько? (Досв., Вибр., 1959, 38).