СЕРДЕГА, рідко СЕРДЕКА, СЕРДЯГА, и, ч. і рідше ж. Нещасна людина (уживається здебільшого при згадці про кого-небудь з відтінком співчуття, жалю); бідолаха. Еней од страху з плигу збився, В умі сердега помішавсь (Котл., І, 1952, 104); Тяжко їй! Душі негрішній, молодій! Та що ж робить? Нестало сили, Сердега разом одуріла (Шевч., II, 1953, 223); Були вони голі, хоч вік свій робили, В лахмітті старчачім сердеги ходили (Граб., І, 1959, 509); Стоїть він, сердека, руки зложивши, голову понуривши (Кв.-Осн., IІ, 1956, 199); [Грицько:] А який був до своєї справи дотепний [Остряниця]! [Петро:] Та ще й справедливий! Загинув, сердяга, через свою щиру правду! (Кост., І, 1967, 150).