тубілець
ТУБІЛЕЦЬ, льця. ч . 1. Уродженець і корінний житель якої-небудь (перев. віддаленої від центрів цивілізації) місцевості або країни на відміну від приїжджого або іноземця. - От і до берега я досягнув і вже був у безпеці, Але тубільці лихі, що мене уважали за здобич, Збройно напали на мене (Зеров, Вибр., 1966, 248); Захищаючись від смертоносної мухи [це-це], тубільці палили ліси, нищили рослинність, вигублювали звірину (Наука.., 1, 1969, 38).
2. заст. Корінний житель будь-якої місцевості. - Ведмеді ходили в степи Ляхистану і жерли тубільців (Тулуб, Людолови, II, 1957, 26); Ми розмовляли про ніжні пахощі степів, які може відчути лише чутливий ніс тубільця (Ю. Янов., II, 1958, 51).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | тубілець | тубільці |
Родовий | тубільця | тубільців |
Давальний | тубільцеві, тубільцю | тубільцям |
Знахідний | тубільця | тубільців |
Орудний | тубільцем | тубільцями |
Місцевий | на/у тубільці, тубільцеві | на/у тубільцях |
Кличний | тубільцю | тубільці |